Пророблюючи блок «Місій» на «Відважна – 2» неочікувано для себе, знайшла головну ціль – визначити роль гаджета в житті дитини.
Щоб відповісти правильно на цей запит, треба розібратися в головному
Яку небезпеку приховує девайс?
І другим кроком чесно відповісти на питання
Чи можливо зараз виростити дитину без нього?
Ми знайомі з гаджетами ( телевізор теж гаджет, якщо що) в першу чергу, як з постачальником мультимедійного контенту. І найчастіше головна небезпека тут прихована в дофаміні, який ми легко отримуємо переглядаючи відюшки.
Як це працює? Наш мозок не розуміє різниці між реальним та уявним: дивимося сумний фільм- сумуємо іноді навіть плачемо; смішне відео викликає сміх ітд хоча, ми особисто і наша реальність не мають відношення до контенту який ми поглинаємо, тобто наше фізичне тіло з його відчуттями знаходиться зовсім в іншому місці, але все рівно отримує емоцію, не роблячи при цьому жодних дій. Ось це і є головна небезпека – ми можемо отримати дофамін(або адреналін, або інший гормон в залежності від того, що саме ми хочемо знайти) не прикладаючи до цього зусилля. І саме це викликає залежність. Правда нагадує наркоманію?
Загалом, це вона і є. Називається «дофамінова голка» і майже всі ми щільно на ній сидимо – новини (це теж, доречі, вже давно стало розважальним контентом), відяшки на ютубі, серіали, фільми і тд і тп. – ми із задоволенням проживаємо досвід який нам ніколи не належав.
Знаючи це, я максимально відгороджувала свою старшу дитину від телевізора, мультиків та планшетів. І все було добре, аж до самої школи. В школі зупинити процес вторгнення гаджетів в дитяче життя стало не просто складно, а неможливо. Станом на 10 років, дитина вже щільно присіла на цю «голку» хоч і має обмеження по часу і всі види контролів в ітд і тп, але планшет все рівно в топі всіх можливих забавок.
Тож. Викреслити гаджет з життя неможливо, бо це більше виглядає на позицію страуса з головою в піску навпроти голодного лева – заперечення не заборонить їх існування. І з досвіду вже знаю, що до хороших результатів не приводить. Що ж тоді робити?
А що як змінити саму концепцію? Тобто не йти на повідку контентмейкерів з їх нескінченними ютуб мема, а згадати, навіщо все то було придумане? Планшети і телефони не були придумані для гри. Культуру споживання дешевого дофаміну породило безкінечне тиражування розважального контенту, за для чиїхось над прибутків.
Але, більшість з нас все ж використовує гаджети за їх прямим призначення, зоставляючи розважальній функції другорядність. Чому тоді ми починаємо знайомство дітей з гаджетом з розваги? Вмикаємо дитині на телевізорі/планшеті мультик, чи веселі відюшик на ютубчику змінюючи основне призначення девайсу?
Тобто, якого дітька змалку привчати, що девайс то розвага?
Ось в цьому і полягає новий підхід – якщо даєш малюку гаджет, дай відповідь в першу чергу собі, що корисного він там почерпне. Якщо просто розважиться, то гаджет давати не варто.
Мені здається, що прищеплюючи дитині розуміння мети затосування електронних помічників все ж таки вдасться трохи зменшити загальний вплив. Бо на навчання не буде вироблятися дофамін аж так активно, а значить не буде вибудовуватися той страшний міцний звʼязок між планшетом та задоволенням.
І це не про панацею, це про свідоме споживання.