Останні дослідження показали, що перманентне насилля (наприклад крик або побиття “по попі“) з часом може призвести (а насправді, якщо малюк в цей час переживає сильний стрес, то таки призводить) до втрати рефлекса «бий або тікай» (це наш перший рефлекс, який “живе” у рептильному мозку та рятує нас від загрози) – травма порушує гормональний баланс.
Далі гормони стресу підвищуються і лишаються такими ще довго після того як небезпека минула. А кортизол стає нижчим (в нього виявили ще одну здатність – уривати стресову ситуацію даючи сигнал, що все спокійно), тобто стрес в малюка продовжується, навіть після того, як ситуація вичерпана.
В результаті, система стресових гормонів “ламається“, втрачаючи здатність миттєво повертатися в початковий стан – секреція (виділення) стресових гормонів лишається на високому рівні, що приводить до збудження.
Якщо подразник існує довго, тобто практика фізичного покарання продовжується, в дитини може повністю перебудуватися процес сприйняття на гормональному рівні. У такому випадку дитина може втратити розумову гнучкість, здатність уявляти та мріяти. А ще стресові гормони пригнічують активність в зоні Брока, а без неї ми не можемо висловлювати свої думки та почуття.
Запамятайте послідовність:
Фізичне насилля
Порушення системи стресових гормонів
Втрата здатності уявляти, висловлювати свої думки та почуття
Загалом, найчастіше такі діти не проявляють інтерес до навчання. А от в дорослому житті їм буде дуже важко будувати плани на майбутнє та будувати здорову комунікацію з іншими.
Тому, перед тим як наступний раз крикнути, подумайте, чи саме цього ви хочете для своєї дитини?