Одного разу у маленькому містечку Букволенді сталося щось дуже дивне: всі склади зникли
Ніхто не міг сказати “ма-ма” чи “ка-ша” — слова перестали звучати правильно. Люди тільки зітхали:
— М… а…? Ка… а…?
Не чути було ні “добрий день”, ні “дякую”, ні навіть звичного співу півника біля школи.
— Що ж це таке? — здивувалась дівчинка Катя, коли її улюблена книжка раптом замовкла. — Я ж не встигла дочитати казку!
І вона рушила до того, хто знає про слова більше, ніж будь-хто інший — до детектива Міші.
Детектив Міша носив капелюха з літерою “Ч” (це ж бо читання!) і завжди мав із собою лупу.
Він був найкращим шукачем загублених букв, звуків і складів, тому в місті його називали — СловоШукач.
— Катю, справа серйозна, — сказав він, дивлячись у свою Лупу-СловоШукачку.
— Склади розбіглися по всьому місту. Нам доведеться шукати їх разом.
— А як ми дізнаємось, де вони? — запитала Катя.
— У кожному складі захований звук і підказка-картинка. Ми будемо збирати їх, як пазли. Готова?
— Готова!
🟣 Спочатку вони зайшли до іграшкової крамнички.
Серед яскравих м’ячиків Катя побачила велику повітряну кулю.
— КУ! — вигукнула вона. — Це перший склад!
— Чудово! — сказав Міша й записав у свій БуквоЩоденник: КУ.
🟠 Потім вони зайшли на ринок. Там, на прилавку, лежав великий, червоний кавун.
— О! — вигукнула Катя. — Я чую КА!
Лупа детектива засвітилась, і з кавуна вилетіла блискучий склад “ка”.
Катя піймала його в сачок.
— Тримай! — крикнула вона. — Ще один склад у БуквоЩоденнику!
🟡 — Ходімо в школу — може, там теж щось заховалося? Це ж школа, — запропонував Міша.
У класі малювання вони натрапили на резинку, яка закотилась під парту.
— РЕ, як у резинка! — підказала Катя. — І вже три!
🟢 Нарешті, у шкільному дворі зацвів великий кущ троянд.
— Міш, дивись, яка краса! Знову КУ! — сказала вона з усмішкою. — От і останній склад!
— Спробуємо їх скласти, — запропонував Міша. Вони сіли з БуквоЩоденником і подивились на склади, які вони зловили.
Катя почала казати їх по черзі.
КУ – КА – РЕ – КУ
— Це ж… КУКАРЕКУ! — закричали вони разом.
І в ту ж мить повітря навколо задзвеніло, з книжок посипались літери, з дахів заспівали півники, а світ Букволенду знову наповнився словами.
— Ми знайшли слово, що будить ранок! — сказала Катя.
— І врятували мову міста, — усміхнувся Міша.
Відтоді діти в Букволенді почали грати у “складошукачів” — шукати слова всюди: у каші, кулі, кущах і навіть у резинці.
А півник біля школи щоранку гордо співав:
КУ-КА-РЕ-КУ!
А кожне нове слово ставало для дітей маленькою перемогою.
