Згадується студентство і той прекрасний етап, коли кожні пів року в когось з друзів весілля. Ближче до 40ка починається зворотній процес – кожні півроку хтось із знайомих розлучається. Особливо тепер, коли багато пар, розділила війна.
Тема точно не приємна, але попри весь осуд який культивує наша словʼяно-християнська культура, абсолютно нормальна. Це нормально змінювати те, що не влаштовує і не носити черевики, які натирають мозолі.
Теорія, як завжди максимально проста.
Екологічне розлучення – це про прийняття, вашого, саме вашого НА ДВОХ рішення.
Якщо впустити та “облюбити” думку про те, що це взаємно, ви автоматично виключите причини для звинувачень одне одного та перекладання відповідальності на партнера. Тобто не він/вона щось робили не так і ДОВЕЛИ!, а МИ РАЗОМ дійшли до висновку, що окремо нам буде комфортніше. А чому саме ВИ та ваше ПРИЙНЯТТЯ важливі? Бо найголовніше, що треба запам‘ятати з теорії – чим менше ви присвятете своїх негативних реакцій та страждань цьому процесу, тим менше ви травмуєте дітей.
На ділі це майже завжди не можливо, а реальність соплива, сльозлива, та вміщає неймовірну кількість болю, образи та сорому. І саме всі ці ВАШІ емоції травмують дітей, а не факт вашого розлучення.
Діти НЕ розуміють на 100%, що таке розлучення і чим воно відрізняється від того, коли хтось з батьків просто поїхав у відрядження.
Це ВИ розумієте і ВИ транслюєте що це сумна подія. І це ВИ та людина, яка скаже, що тепер ми не побачимо тата/маму (хоча це ж не правда, бо було б тільки бажання, адже ваш партнер здебільшого не помирає одразу після розлучення ;). (Все працює точно так як з комплексами, в цій статті розібрано з прикладом.)
Висновок: щоб не травмувати малечу, працювати треба виключно над собою і своїм партнером.
Етап “Соплі-сльози”
Боляче.
У мене колись був цей досвід, тому я точно знаю, що виключити соплі-сльози не тільки складно, а ще й максимально шкідливо. Найгірше, що можна зробити, це зробити НІЧОГО і придушити всі страждання в собі.
Страждання потрібно простраждати – виплакати, викричитати, виписати, виговорити і тд. У кожного свій спосіб, тут важливо, просто це робити. І так, це треба робити потайки від дітей. Бо ваші страждання для них страшні, адже вони повністю безпорадні і нічим не можуть вам допомогти, лише страждати поруч з вами, навіть не розуміючи до кінця суті проблеми.
Етап “Образа”
Загалом дуже отруйне почуття в будь-якій ситуації. Саме у випадку розлучення найбільша помилка, яку тягне за собою почуття образи – це не пропрацьоване бажання помсти. З точки зору біології, помста надиктована мигдалиною – тобто примітивним мозком, але з точки зору відносин це шлях в нікуди і варто підключити до справи кору головного мозку. Чи це легко? Аж ніяк. Мигдалина – це мавпа, яка не вміє аналізувати, зате чуючи будь-яку небезпеку, має супер силу пригнічавати ваш мозок “розумний“? (Це той ефект, коли ви вже тікаєте, хоча ще не зрозуміли точно від чого, розберемо детальніше в наступній статті.)
Ситуації іноді і справді крінжові, наприклад від моєї знайомої Тамари чоловік пішов до іншої, залишивши її з двома маленькими дітьми. Прямо в момент другого декрету. Зраджувати він її почав, як потім виявилося, ще під час другої вагітності.
Ситуація ускладнювалася ще й тим, що в цей момент, вони тільки переїхали в іншу країну і ні роботи, ні мами, ні друзів, чи будь чого іншого де можна знайти підтримку, на той час в неї просто не існувало. Ба більше, Тамара готувалася до здачі екзаминів, бо опановувала в цей час нову для себе професію. Екзамени звісно, на тій, ще дуже чужій для неї мові.
Уявляєте яка величезна спокуса була до посмти? А як може помститися жінка в такій ситуації? Ага, “я забороню йому бачити дітей!” грізно сказала вона собі. Але чи ефективне таке мислення для подальшого майбутнього? Чоловік відмовився від дружини, але ЩЕ не відмовлявся від дітей. Він все ще дуже до них прив‘язаний і йому дійсно буде не приємно, якщо він не зможе з ними спілкуватися.
АЛЕ, давайте дивитися правді в вічі – прив‘язаність формується КІЛЬКІСТЮ та якістю проведеного разом часу. Якщо Тамара забере їхній час разом, прив‘язаність буде ставати все меншою, аж до поки не зникне зовсім.
Прив‘язаність формується КІЛЬКІСТЮ та якістю проведеного разом часу.
Чи правда до цього прагне Тамара? Та ні, їй просто хочеться зробити боляче у відповідь. Бо їй болить і вона прагне помсти. І тут варто себе зупинити і запитати: ви точно хочете щоб людина якій ви так довіряли, що аж народили разом дітей, назавжди відмовилася від цих дітей і щоб вони остаточно стали лише вашими? Вашими рахунками на освіту, лікування та життя, вашими ресурсами і виключно вашими проблемами? Ми ж вже всі дорослі і добре розуміємо, що діти це не лише прекрасно, а й дуже складно і саме тому природа задумала ділити цей проект на двох.
Все пропрацювавши, Тамара одумалася і вирішила віддати дітей на цілий тиждень чоловіку з його новою пасією та поїхати здавати свої екзамени. Рішення безумовно тоді було залито сльозами. Але зараз чоловік на 100% залучений у виховання двох діток, а Тамара здала екзаени і вже має прекрасну роботу.
Ваша ненависть та бажання помсти, це тільки ВАШЕ почуття, тому майте в собі сили не ділитися цим з вашими дітьми. Це важливо не тільки для дітей, а і для вас.
Етап “Сором”
Давайте розберемося, чому нам аж так соромно перед малими/батьками/сусідами (додайте своє) за подібні ситуації?
Сором живе в нас у корі головного мозку (мозку “розумному“, який “відріс” в людини останнім і є наймолодшим). З‘явився він там в процесі еволюції як інструмент, який допомогає нам жити та функціонувати у суспільстві – відчувати чужі кордони, розставляти прапорці та не порушувати правила.
Причина сорому тут – це про останнє “не порушувати правила“, річ яку важко усвідомити та прийняти, бо нас так виховують з дідів-прадідів. Який механізм? Це почуття, то прапорець, який вказує, що ми можемо втратити суспільні блага, бо порушуємо їх правила. Але коли думка втиснута в слова, вже зрозуміло, що вона хибна, правда?
Підемо далі, оскільки сором не являється нашою базою, а є умовно “недавнім” досягненням, значить мигдалина та питання виживання, завжди будуть перемагати. Ось цим і спробуємо скористатися. Чи буде вам соромно, якщо саме розлучення в довгостроковій перспективі врятує ваше життя? Дозволить не знищити дитинство вашим дітям, стати успішними? Дозволить нарешті, викрeслити хоч одну мрію зі списку “Що я хочу спробувати в житті“? Або хоча б створити такий список? Так, напевне, соромно стане набагато менше.
Якщо відносини “думають” про розлучення, значить когось вони вже точно не влаштовують. А людина, яка не отримує бажаного стає токсичною. Токсичні відносини руйную життя. Людина оточена отруйною атмосферою, буде розбиратися виключно з нею, бо саме це буде фокус виживання. І ні про який розвиток та успіх йтися мова вже не буде. Ця істина стосується як дорослих так і дітей. Ось чому, закінчуючи відносини, які не приностя очікуваного це дійсно порятунок для всіх.
Як це на практиці?
Дітей обовя‘зково треба попередити про ваше рішення. Але як це зробити найменш травматично?
Перед тим як ви збираєтеся говорити з дітьми скористайтеся знаннями акторів – вони продумують детально свої виступи і “проживають” роль багато разів перед виступом, для того щоб контролювати свої емоції та показувати саме ті, які вони хочуть показати.
ТОЖ:
- Продумайте, що ви хочете сказати, всі слова та речення. Якщо потрібно запишіть ключові фрази. У вашій промові немає бути ненависті, звинувачень та сорому.
- Додайте до промови, що мама/тато всерівно їх дуже люблять і для них нічого не зміниться, вони і далі матимуть і маму і тата, які безмежно їх люблять.
- Проговоріть цю промову собі так багато разів, аж до поки ви не відчуєте, що контролюєте емоції і вам більше не хочеться ревіти посеред речення.
- І тільки після всього цього говоріть з дітьми.
Найрозповсюдженіша помилки, це розтягувати цей процес в часі. Моя подруга Людмила вирішила, що скаже дітям цю новину за два тижні до відпустки на морі та за три тижні до фактичного роз‘їзду сім‘ї по різним країнам.
“Якби ви з чоловіком вирішили, що розходитеся після відпустки, як би ти її провела?” запитала я подругу.
“Очевидно, я б таки трохи відпочила,” відповіла вона мені.
“Те саме стосується дітей.”
Людмила вирішила говорити з малими після відпустки та перед від‘їздом.
Це має бути одна коротка розмова, наче зірвали пластир. І повертатися до неї потрібно, лише, коли ваші малі вас про це питають. Чим коротший та менш емоційно насичений буде цей період тим менше він закарбується в їх пам’яті. Працює та ж схема що і з комплексами.
Ніхто не каже, що це легко. Іноді це прямо ПЕКЕЛЬНИЙ труд. Але, будь-які зміни – це труд.
Якщо ви вирішили це робити, дожимайте – зробіть це красиво, якісно, і збережіть відносини. В довгостроковій перспективі ви НІКОЛИ не пожалкуєте про те, що пройшли цей процес достойно з гордо піднятою головою, а у ваших дітей є обоє батьків не дивлячись на ваші стосунки між собою.