Засудження та упередження – це найбільші вороги розвитку, який же механізм?
Почнемо зі старого та зашарпаного “В кожної людини свій шлях до успіху“. Розгортаємо цю думку: те, що привело/завадило успіху на нашому шлях не обов‘язково спрацює в той самий спосіб на шляху дитини.
Приклад з мого дитинства:
“Краще не лізь, бо не вийде“
“Сиди тихенько“
“Тихіше їдеш далі будеш” і т.д.
Це все родом з радянського минулого батьків і це зіграло злий жарт – я сумнівалася в тому, що зможу відкрити власну справу довгих 10 років. І навіть коли вже відкрила, я ще довго “лікувалися” від різних страхів та вигадування безкінечної кількості причин чому саме в мене має не вийти та чи інша активність.
Засудження ми зустрічаємо повсюди, а головне, часто, підсвідомо транслюємо його світу і нашим дітям:
“Вона стала вегетаріанкою? Це ж ненормально! Як можна відмовитися від м‘яса?”
“Ти справді хочеш носити такі яскраві кольори? Це ж виглядає так дивно!”
“Ти збираєшся стати художником? Це ж не серйозна професія. Краще обери щось стабільніше.”
“Вона так багато займається спортом і стежить за харчуванням. Це ж занадто, може краще просто насолоджуватися їжею?”
Але, давайте поговоримо не про тих КОГО засуджують, а про тих ХТО засуджує та до чого це приводить.
Засудження – це завжди негативний досвід людини, яка засуджує.
Дуже грубий приклад: “Бабки” (тут більше не про вік, а про поведінку) на лавці обговорюють довжину спідниці та хазяйновитість, бо в їх молодості сексу “не було“, була тільки безкінечна кухня. І перший і другий радянські наратив залишили сильний відбиток в їх досвіді, який вони радо транслюють у всесвіт.
Як це впливає на них?
- Вони точно ніколи не вдягнуть хоч трохи коротшу спідницю чи не дай боже вузькі штани, навіть якщо їм ще і не по 100 років (але трясця з ним, це не так важливо)
- Вони ніколи не відмовляться від кухні заради будь-чого (розвиток, здоров’я і так далі). В їх системі приоритетів умовна задача “звати борщ” або “прибрати” буде вище за задачу прочитати книгу.
І так працює у всіх – те, що ми засуджуємо автоматично перестає бути нашим інструментом: засуджуєш яскраві кольори – ніколи не вдягнешся так, щоб привернути увагу.
Але, наш мозок збудований таким чином, що він здебільшого буде заперечувати те, про що немає достатньої кількості інформації. Нагадує поведінку страуса: якщо я цього не знаю, значить його не існує. І печаль в тому, що більшу частину часу ми базуємо рішення саме на підсвідомому запереченні.
Яскравий приклад з телерекламою. Знаєте, чому бренди з продуктової полички, з якими ми вже більш-менш знайомі, продовжують платити величезні гроші за рекламу по телевізору? Саме по цій причині: щоб підтримувати в вас почуття, що ви ЗНАЄТЕ цей бренд.
Якщо вас попросять обрати з двох товарів, ви на автоматі оберете той, що ви знаєте, а невідомий ви відкинете. І найчастіше, ми обираємо щось не тому, що воно дійсно класне, а тому що маркетологи просто створили ілюзію, що ми “знайомі” з цим товаром. Тобто історія з засудженням скоріше наша нормальна поведінка ніж відхилення.
Коли Джеф Безос поділився своєю ідеєю зі своїм родичем, то той засудив її навіть не вникнувши і не зрозумівши її. З 60 людей до яких звернувся Джеф, в нього і його стартап повірили тільки 22 людини. А в результаті, замість того, щоб зібрати про неї більше інформації, просто втратив свій шанс бути співвласником Амазону.
Тому, вчіть малюків, що перед тим, як засуджувати щось, важливо розібратися в деталях, отримувати повну картинку і тільки потім приймати рішення.
Засудження дуже звужує світогляд і концентрує всі зусилля, на речі, які на справді не такі й важливі.
Життя без осуду інших способів мислення, навпаки ж, набагато цікавіше, бо дає можливість вивчати ці способи, щось відпускати, а щось лишати з собою.